LUHANSK
Luhansk or Lugansk (Ukrainian: Луга́нськ /lu'ɦɑnʲsʲk/, translit. Luhans’k, Russian: Луга́нск) is a city in southeastern Ukraine. It is the administrative center of the Luhansk Oblast (province). The city itself is also designated as its own separate municipality within the oblast, and is part of the Donbass region. The current estimated population is around 445,900 (as of 2004)
The city traces its history to 1795, when the British industrialist Charles Gascoigne founded a metal factory there. It was the beginning of an industry that still thrives there today. Luhansk achieved the status of city in 1882. Located in the Donets Basin, Luhansk was developed by the Soviet authorities into an important industrial center of the Eastern Europe, particularly a home to the major locomotive-building company.
During the Soviet times the city was known as Voroshilovgrad (Russian and Ukrainian: Ворошиловград) in honour of the Soviet military commander and politician Kliment Voroshilov a native of Lugansk. The name was changed on November 5, 1935, yet on March 5, 1958 the old name was reverted in accordance to the new law that prohibited namings in honour of living people. On January 5, 1970, after Voroshilov died was the name changed again to Voroshilovgrad. Finally, on May 4, 1990, the name was returned to the historical name of the city by decree of the Supreme Soviet of the Ukrainian SSR.
Luhansk is home to Zorya Luhansk which now plays in the premier league Ukrainian annual football championship and who plays into Avanhard Stadium. The other football team is Dinamo Luhansk.
On September 7, 2006, Archaeologists in Ukraine claimed an ancient pyramidal structure, which they allege outdates those in Egypt by at least 300 years, was discovered near Luhansk. The stone foundations of the structure are said to resemble Aztec and Mayan pyramids in South America.
Луганськ
Луганськ — місто на Донщині, найсхідніший обласний центр України, серце майже 700-тисячної агломерації, 11-те місто України за кількістю населення.
Луганськ розташувався на місці злиття річки Вільхівки з Луганкою (48° 34′ 15.18″ пн. ш., 39° 16′ 29.14″ сх. д.) по правий бік Сіверського Дінця. Місто займає територію в 25,5 тис. га, зокрема житлові квартали і мікрорайони — 3,9 тис. га. Найзаселеніші терени міста — між 48°30' та 48°40' пн. ш., 39°10' та 39°25' сх. д.
Клімат — помірно континентальний. Літо спеконте, середня температура липня від 21,8 °C до 23,1 °C; зима холодна, средня температура січня від −6 до −8 °C. Опадів за рік 400—500 мм.
Луганськ заснований восени 1795
У 1882 здобув статус повітового міста (Старобільський повіт Катеринославської
губернії)
У лютому 1919 став центром новоствореної Донецької губернії
Із червня 1938 через розділення Донецької області на Сталінську і Ворошиловградську
області стає центром Ворошиловградської області
Офіційною назвою міста натепер є Луганськ. Назва «Луганське» — за іменем річки Луганки. Гідронім походить від слова луг (річка має широку лугову заправу).[1] Якщо брати за відлік історії міста наказ Катерини II 1795-го року, то першу назву, Луганський Завод, селищу було надано 1797-го року, вона проіснувала до 1882-го року, коли було об'єднано Кам'яний Брід та Луганський завод в єдине місто Луганське. Варто завважити, що до Української революції українська мова не мала в Російській Імперії жодного офіційного статусу, а отже й назви міст затверджували російською, натомість українська мова таки існувала в народному вжитку. Значить, і наведені вище назви українською можуть бути лише довільні. Перший загальноукраїнський правопис містив окремий пункт щодо географічних назв на кшталт Луганського:
§81. Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх
народньо-історичній формі…
2. Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочинське, Старобільське,
Пинське, Зінов’ївське, Луцьке і т. ін.
Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочинським
і т. ін.
1933-го року в Радянському Союзі почався наступ на українську мову, було ухвалено новий правопис, натомість у народній українській мові форма Луганське зберігалася ще тривалий час. Луганське також уживалося і в авторитетних виданнях, на які не міг уплинути Радянський правопис-33, зокрема Енциклопедія українознавства.[2] 1935-го року місто перейменували на Ворошиловград на честь радянського військового й політичного діяча, чия діяльність тісно пов'язана з Луганським. За німецької влади під час 2-ї світової місту була тимчасово повернена історична назва. У 1958-му році місто перейменовали на Луганськ, причиною було названо те, що місто не варто називати на честь іще живого Климента Ворошилова. 1970-го після смерті Ворошилова місто знову назвали Ворошиловград. За Перебудови, у 1990-му, місту повертають назву Луганськ, що лишається досі.
Як зневажлива, розмовна назва міста часто вживається Лоханськ [3] (від розм. лох — тюхтій, роззява, некультурна, обмежена, позбавлена смаку людина).
Населення Луганська в 1998 році становило 528,4 тис. осіб, з них росіян — 52,5 %, українців — 41 %. Рідною мовою вважають російську 89 % жителів, українську — 11 %.
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, у Луганську проживало 463 тис. осіб.
Чисельність населення складає 454,4 тис., з яких 291,2 тис. — населення в працездатному віці.
На позначення мешканців Луганська словники фіксують два слова: луганець (жін.
луганка) та луганчанин (луганчанка). Оскільки при творенні похідних слів від
«Луганськ» підстав для виникнення ч перед наростком -ан- на українському ґрунті
немає, то назву «луганчанин» треба вважати за таку, що виникла піді впливом
російської мови. Тож варто надавати перевагу першому (луганець чи луганка).
На особливому контролі в Луганську перебуває транспорт. Останнім часом залучення маршрутних таксі і придбання нових одиниць автобусів, введення нових маршрутів стабілізують роботу міського транспорту.
Культурна сфера міста представлена 3 театрами, 3 музеями, 32 міськими бібліотеками, 28 будинками культури і клубами, 10 музичними і художніми школами.
Луганськ має 6 стадіонів і спорткомплексів, 127 спортзалів.
wikipedia.org
